Адвокат Дмитро Рябов
Проблеми питання, пов’язані із стягненням виконавчого збору є особливо актуальними у судових спорах, що виникають із кредитних правовідносин.
Розглянемо ситуацію, коли Ви – боржник і є рішення суду про стягнення коштів на користь кредитора.
Відкрите виконавче провадження, в ході якого між Вами та кредитором було досягнуто домовленості по мирному врегулюванню погашення заборгованості. Після цього здається, що всі проблеми щодо кредиту залишились у минулому, про судові процеси, які тривали роками, можна забути. Оскільки заборгованість за кредитом погашена, борг відсутній, то кредитору, як стягувачу у виконавчому провадженні, вже немає потреби продовжувати виконувати рішення суду про стягнення заборгованості. За наслідком цього Ваш поточний кредитор зазвичай звертається до Державної виконавчої служби із заявою про повернення виконавчого документа без виконання, що є підставою для закриття щодо виконавчого провадження. Але в подальшому у Вас, нажаль, з’являється нова проблема – стягнення виконавчого збору.
Така ситуація виникає завдяки тому, що за Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня із дня повернення виконавчого документу стягувачу винести постанову про стягнення із боржника суми виконавчого збору за виконання даного рішення суду(ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»).
Незважаючи на те, що цілком логічним є твердження, що немає підстав для стягнення виконавчого збору, якщо рішення суду державним чи приватним виконавцем не було виконане, винесення постанови про стягнення виконавчого збору при повернені виконавчого документу стягувачу є прямою вимогою Закону України «Про виконавче провадження», тому державний виконавець, як суб’єкт владних повноважень, який зобов’язаний діяти виключно у спосіб, що прямо передбачений Законом, виносить дану постанову та здійснює процедуру примусового стягнення суми виконавчого збору.
При виникненні подібної ситуації Ви не позбавлені права на звернення за судовим захистом щодо оспорювання таких дій державного виконавця.
В контексті зазначеного доцільно звернусь до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у Постанові від 11 березня 2020 року по справі № 2540/3203/18, згідно із яким, при стягненні виконавчого збору, відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону “Про виконавче провадження”, без реального стягнення суми боргу із боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою,створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору, або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, що фактично є підставою для визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору.
Розглядаючи даний висновок Великої Палати Верховного Суду, як найвищої судової палати найвищого судового органу України, який розглядає виключно ті справи, які становлять виключну правову проблематику, то необхідно відмітити, що на практиці, нажаль, доволі часто трапляються випадки, що якщо стягувач звернувся із заявою до державного виконавця про повернення виконавчого документу без виконання, і рішення суду фактично не було виконано, однак в подальшому він повторно пред’явив виконавчий документ до примусового виконання приватним виконавцем, то це призведе до подвійного стягнення виконавчого збору, хоча за виконання одного рішення суду має стягуватись один виконавчий збір, який становить 10 % від суми, яка була стягнута за рішенням суду.
Наприклад, якщо виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі того, що боржник врегулював заборгованість із кредитором самостійно, то у випадку його повторного пред’явлення до виконання будуть підстави для оскарження постанови про відкриття такого виконавчого провадження, оскільки у Вас має бути довідка від кредитора про те, що заборгованість за вказаним кредитом відсутня, наявність якої дає підстави для звернення до суду із позовом про визнання протиправною та скасування такої постанови.
Однак якщо стягувач звернувся із заявою про повернення виконавчого листа із метою його нового пред’явлення до примусового виконання вже не до органів Державної виконавчої служби, а до приватного виконавця, що на практиці є непоодиноким випадком, то після того, як виконавчий лист буде заново пред’явлений до приватного виконавця, останній винесе вже свою постанову про стягнення із Вас основної винагороди приватного виконавця, внаслідок чого може статись ситуація, що із Вас двічі стягується виконавчий збір за виконання одного і того ж рішення суду, оскільки фактично вказані поняття є синонімами.
Але вже від дня винесення приватним виконавцем постанови щодо стягнення із Вас основної винагороди приватного виконавця попередня постанова про стягнення із Вас виконавчого збору на користь Державної виконавчої служби стає такою, що порушує Ваші права, як боржника у виконавчому провадженні, що дає підстави для її скасування, шляхом пред’явлення позову до адміністративного суду про визнання протиправної та скасування постанови стягнення із Вас виконавчого збору, який пред’являється до адміністративного суду в десятиденний строк у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
В той же час, якщо на перший погляд порушення Ваших прав є начебто очевидними і наявні всі підстави скасування постанови про стягнення із Вас виконавчого збору за виконання рішення суду, яке не було виконано, то сказане вище наразі не узгоджується із Законом України «Про виконавче провадження».
Прикладом цього є Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року по справі № 320/6215/19, в якій Верховний Суд зазначив, що питання подвійного стягнення коштів із боржника за виконання одного виконавчого документа має ознаки виключної правової проблеми, що стало підставою для передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
На думку Верховного Суду виключна правова проблема полягає в тому, що Закону України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа, оскільки цей Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржника у випадку подальшого пред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання приватному виконавцю.
Велика Палата Верховного Суду не розв’язала дану проблематику, оскільки Ухвалою від 25 січня 2022 року по справі № 320/6215/19 повернула справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, але зазначивши, що саме Касаційний адміністративний суд своїми рішеннями формує судову практику з метою її єдності і сталості, тому вирішення даної проблематики має бути завданням саме даної колегії суддів Верховного Суду, а не Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 липня 2022 року по справі №320/6215/19 знайшов належне обґрунтування щодо вирішення даної правової проблематики, яка пов’язана із подвійним стягненням виконавчого збору, якщо рішення суду після процедури примусового виконання із органів Державної виконавчої служби повторно пред’являється до виконання приватному виконавцю.
Так, Верховний Суд вважає, що у подібних ситуаціях потрібно керуватись методом аналогії закону та права, сутність яких полягає в тому, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України).
У Законі України «Про виконавче провадження» наявна ч. 8 ст. 27 цього Закону, за змістом якої, під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Застосовуючи до спірних правовідносин ч. 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» завдяки методу аналогії закону та права Верховний Суд дійшов висновку, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Відтак хоча й Закон України «Про виконавче провадження» містить прогалину, яка призводить до подвійного стягнення виконавчого збору, наявна судова практика Верховного Суду із спірних правовідносин, яка є обов’язковою для застосування судами нижчих інстанцій при вирішенні судових спорів свідчить про те, що стягнення подвійного виконавчого збору є неправомірним.
У зв’язку із цим, до внесення відповідних змін до Закону України «Про виконавче провадження» боржникам необхідно керуватись правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформованим у Постанові від 21 липня 2022 року по справі № 320/6215/19, завдяки використання методу аналогії закону та права.
При виникненні у Вас окресленої у даній статті юридичної проблематики, пов’язаної із подвійним стягненням виконавчого збору, радимо Вам невідкладно звертатись до Адвокатської компанії «О. Кухар і партнери» за правничоюдопомогою.
